Легісакціонний, формулярний і екстраординарний процеси

Легісакціоннийпроцес є найпершу і давню форму процесу, який розглядав цивільні позови.

У римському праві виділялося дві стадії легісакціонногопроцесу:
  1. in iure - сторони були в певний день до магістрату і в його присутності здійснювали ряд формально певних дій, де позивач пред'являв до відповідача свої вимоги, а відповідач - свої заперечення.

Якщо предметом спору виступала річ, то її необхідно було принести з собою. Після вчинення зазначених дій починався сам процес, який протікав у формі боротьби за спірну річ.

Позивач і відповідач накладали на річ певну паличку (вендікту), при цьому вони повинні були вимовити формулу і фразу, встановлені звичаєм. Суперечка програвав той, хто перший помилиться в вимові. Якщо жодна із сторін не помилялася, то вносився грошову заставу. Сторона, яка виграла спір, отримувала заставу назад, а заставу сторони, що програла звертався на користь скарбниці. Після цього перша стадія процесу закінчувалася, і магістрат призначав суддю для розгляду справи;
  • in iudicio. Суддя розглядав справу по суті і виносив відповідне рішення. Сторона, яка не з'явилася до суду, програвала справу. Винесене судом рішення вступало в законну силу негайно і оскарженню не підлягало.

    • В результаті розвитку торговельних відносин і торгового обороту виникла необхідність у спрощенні і зміні судового процесу. Тому на зміну легісакціонногопроцесу прийшов формулярний.

    Формула складалася з наступних частин:

    вступної, інтенції, кондемнации, екцерпціі, прескрипции.

    Судовий розгляд формулярного процесу було дещо спрощеним. Рішення суду вступало в законну силу негайно і не підлягало оскарженню.

    У I-II ст. н. е. часто мали місце випадки, коли судовий розгляд здійснювалося тільки магістратом. Подібний екстраординарний порядок витіснив інші види процесу і ввів новий процес - екстраординарний. Даний вид процесу складався з однієї частини і повністю вівся однією особою.

    Порушення справи здійснювалося за скаргою позивача. Відповідач викликався до суду магістратом. Прийняте по справі рішення підлягало оскарженню, і суперечка могла тривати кілька років, переходячи з однієї інстанції в іншу. Найбільш важливі справи вирішувалися імператором особисто.