чужі діти

Неприпустимо. Для мене чужа дитина - це чужа дитина. І гени все одно дадуть про себе знати, рано чи пізно. Навіть коли планувала вже 5 років і здавалося, що мамою не стану, навіть тоді не з'являлося бажання взяти чужого до себе. Чи не взяла б, навіть якби не заб ніколи.
Для мене чужий ніколи не зміг би стати рідним (до душі)

раніше думала, що зможу. тепер розумію, що немає. у мене сестра рідна-приймальня (батьки взяли на виховання), вона четверта дитина (всі дівчатка) - проблем купа було, я захоплююся своєю мамою, у неї ангельське терпіння, природно їй діставалося нарівні з нами, ніхто ніколи не ділив. хоча ми все її дуже любимо, вона нам сестра як би там не було, але все ж вона зовсім інша. зовсім. ми всі виросли в одній сім'ї і середовищі, проте від ген не втечеш. в загальному я буду народжувати своїх по можливості побільше - хочу чотирьох, але думаю, що на трьох зупинимося))), зараз поки чекаємо первістка.

а взагалі звичайно як бог дасть)

не змогла б. тільки якщо свій чи дитина мого коханого чоловіка. з його генами і кров'ю чи то пак

Якби матеріальне становище дозволяло, я б і за наявності своїх дітей взяла б з дитячого будинку малюка (ну або малюків). Насправді, причини, за якими дітки там виявляються різні і гени різні. А багато що залежить від виховання. Вік дитинку для мене не є принциповим. Я як представлю, що дитинка обділений материнським теплом, душу щемить. І адже чим старше дитина, тим гостріше він відчуває брак мами.

У мене інша думка, чужих дітей не буває. Я б усиновила, думаю про це. І не робила б з цього секрету, ні для родичів ні для самої дитини. Любов переможе все. Хоча б одну людину зробити щасливою, це вже подвиг. Я захоплююся тими хто бере діток з дитбудинку і люблять як своїх. І хто сказав що свої гени найкращі, як ніби-то у всіх в родині все ідеальні. Люблять не за гени, а просто так.

Чужих дітей не буває! Можу і можемо! (Для початку одного) .Не дивлячись на те що активно плануємо свого + є вже син.Ми будемо брати малюка.
Правда усиновлення така тягомутіна.Поетому будемо брати патронаж.Ето значить-мінімум довідок + це може зробити навіть самотня (ий) мама (тато) -що при усиновленні невозможно.Ко всього іншого у дитини потім буде своє власне житло від держави.
Всі хто говорить про гени скажу-не факт що і рідний народиться з хорошою генетикою, здоровим і все таке інше.
Полюбити не зможете? Дурниця)))). Дай вам Бог народити своїх. )))
А ті у кого вже не вийшло і час минув-гаряче люблять прийомних дітей, не скажеш що і не рідні.
Petty-ось саме, справа в тому, що люди вкладуть в світлу душу дитини.
Leja - "" або від безвиході і туги "" - так, в таких сім'ях діти відчувають що їх не люблять ((Втім як і в обичних.Даже в повноцінній сім'ї часто зустрічається "нерівномірність" любові до дітей (((. Одного любят- другого нет.Деті так само нещасливі (((.
Поважаю думку-хто чесно зізнається-не зможу полюбіть.Потому що такі точно не візьмуть малиша.Ето краще-ніж коли беруть і повертають назад-для дітей це сильна травма.
Так що якщо сумніваєтеся-то краще не стоіт.Ілі хоча б для початку просто поїдьте подивіться на детей.Вас за це ні хто не засудить, а ви самі розберетеся, чи зможете піти на цей крок)).

У мене знайома взяла дівчинку шестимісячну, тк їм ставили повне безпліддя, коли дівчинці виповнилося 9 років, вони завагітніли, народився хлопчик! Зараз дівчинці 14, хлопчикові 5 виповнилося. Вони счастіліви!
Інші знайомі взяли хлопчика з СД, маленького, дуже люблять його. У них своя дівчинка теж з СД, кажуть, хоч одного "такого" дитини зробити щасливим! І їх доньці буде легше з ним спілкуватися!
Я сама над цим не замислювалася, тк своїх двоє.